Коли ми стикаємося з проблемами шлунково-кишкового тракту, лікарі часто рекомендують препарати, які допомагають впоратися з печією, гастритом або виразкою. Два з найпопулярніших засобів у цій категорії – Омез і Хайрабезол. Обидва препарати належать до класу інгібіторів протонної помпи, але є деякі відмінності, які допоможуть вам визначитися, що краще вибрати для свого випадку.
Омез є торговою маркою для основної діючої речовини омепразолу, в той час як Хайрабезол містить хайрабезол натрію. Омепразол вважається класичним інгібітором протонної помпи, який зменшує вироблення кислоти в шлунку. Хайрабезол, з іншого боку, є новим поколінням препаратів, який також знижує кислотність, але має більш тривалу дію.
Омез зазвичай рекомендується для короткострокового лікування, оскільки його ефект триває близько 24 годин. Хайрабезол, навпаки, має тривалу дію, і його застосовують у тривалих курсах лікування. Таким чином, вибір між цими препаратами залежить від характеру і тяжкості вашого захворювання.
Препарат | Омез | Хайрабезол |
---|---|---|
Виробник | АстраЗенека | Санофі |
Дозування | 20 мг | 10 мг |
Форма випуску | Капсули | Таблетки |
Діюча речовина | Омепразол | Езомепразол |
Спосіб застосування | Перорально | Перорально |
Ціна | 100 рублів | 120 рублів |
Як Нексіум впливає на кишечник?
Застосування інгібіторів протонної помпи може призводити до незначного збільшення ризику інфекційних захворювань шлунково-кишкового тракту, спричинених бактеріями роду Salmonella spp. і Campylobacter spp. та, у госпіталізованих пацієнтів, імовірно, Clostridium difficile.
У чому різниця між омепразолом та езомепразолом?
Препарат другого (останнього) покоління ІПП – езомепразол (Нексіум), який є лівообертальним ізомером омепразолу, що визначає його значно більш виражену антисекреторну активність і вищу біодоступність, порівняно з омепразолом 5-10.
Як приймати Нексіум при рефлюкс езофагіті?
Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту: по 40 мг один раз на добу протягом 4-х тижнів. Рекомендується додатковий 4-х тижневий курс лікування у випадках, коли після першого курсу загоєння езофагіту не настає, або зберігаються симптоми.